ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТІЙКОСТІ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ, ЯК ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
С. О. Нікітченко · Ekonomika ta derzhava · 2022
В умовах численних інституційних перетворень, що мають місце в історії України, де характерною ознакою кінця XX -початку XXI ст.виявилася руйнація матеріальної бази великотоварних виробників сільськогосподарської продукції, селянські господарства стали основними товаровиробниками найбільш трудомістких та економічно непривабливих галузей сільського господарства, передусім тваринництва.Стійкість дрібного сімейно-трудового селянського господарства підтверджує історичний досвід країн Заходу, зокрема Польщі, де завжди сільське господарство базувалося на індивідуальних виробниках.Про це свідчить і досвід східних європейських країн, успіх економічних реформ Китайської Народної Республіки.Однак зарубіжний досвід та вітчизняна практика доводять, що успішний розвиток трудового селянського господарства неможливий без кооперації: горизонтальної (в межах одного виду діяльності) та вертикальної (між різними видами діяльності.Доведено, що одним із чинників селянських господарств є розвиток кооперації.Кооперація в межах сімейної ферми будується на довірчих відносинах і передбачуваності дій членів домогосподарства на основі взаємовигідного, рівноправного співробітництва, згоди і взаємодопомоги, поведінки відповідно до взятих раніше зобов'язань.Високий ступінь персоналізації відносин членів пояснює зниження трансакційних витрат.У межах сімейної ферми простежується надто великий вплив (більше, ніж в інших сферах економіки) неформальним інститутів на процеси відтворення трудових ресурсів.Родинні (сімейні) взаємозв'язки дають можливість сформувати загальну систему цінностей, прихильність традиціям.Неформальні інститути мають надзвичайно стабільні та стійкі.Зарубіжний досвід та вітчизняна практика доводять, що незалежно від форм власності та господарювання економічно стійкими є ті суб'єкти господарювання, які організовують замкнутий виробничий цикл виробництво-переробка-реалізація продукції.Отже, стратегічними пріоритетами подальшого становлення фермерства повинні стати заходи, які передбачають стимулювання розвитку кооперації та інтеграційних процесів у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, включення до агропродовольчих ланцюгів дрібних товаровиробників, посилення ролі фермерства в розвитку сільських територій та ін.Очевидно, що з метою обгрунтування дієвих інструментів активізації розвитку фермерських господарств та підвищення їх ефективності доцільно обгрунтувати методичний підхід до оцінювання ефективності їхньої діяльності та розробити систему показників з урахуванням доступності інформаційно-аналітичного забезпечення, що формується на рівні національної статистики, галузевого Міністерства, а також на мікрорівні.
Cited by 0 works. doi:10.32702/2306-6806.2022.6.76 Open-access PDF