ДОПУСТИМІСТЬ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ДОКАЗУ В УМОВАХ ВІЙНИ: МІЖ НАЦІОНАЛЬНИМ ПРАВОМ, МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ ТА БЕЗПЕКОВОЮ РЕАЛЬНІСТЮ

Володимир Гурковський, Євген Романенко, Олег Петрович Кириленко · Національні інтереси України. · 2025

ДОПУСТИМІСТЬ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ДОКАЗУ В УМОВАХ ВІЙНИ: МІЖ НАЦІОНАЛЬНИМ ПРАВОМ, МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ ТА БЕЗПЕКОВОЮ РЕАЛЬНІСТЮ Анотація.У статті проаналізовано допустимість використання розвідувальної інформації (зокрема OSINT, HUMINT, SIGINT) як доказу у кримінальних правопорушеннях, що кваліфікуються як злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України виникає системна правова колізія між нормами національного кримінального процесуального законодавства та міжнародними стандартами доказування.Проведено аналіз міжнародної практики (справи MH17, Буча, Іловайськ), а також нормативної бази (Римський статут, Протокол Берклі, КПК України, Закон «Про розвідку»).Автори пропонують методологію легалізації розвідувальних даних у судовому процесі, оцінюють ризики (втрати доказів, розголошення джерел, конфлікт між державною таємницею і правом на захист) та надають рекомендації для гармонізації правового поля.Запропоновано створення національного центру верифікації розвідувальних доказів, внесення змін до КПК та активізацію міжнародної співпраці в рамках МКС та ЄСПЛ.

Cited by 0 works. doi:10.52058/3041-1793-2025-9(14)-74-90 Open-access PDF

Authors